Гуманність позначає людяність, людинолюбство, протилежність жорстокості. У широкому значенні - це система моральних установок, сукупність життєвих правил поведінки, що припускає необхідність прояву співчуття, альтруїзму, надання допомоги, неспричинення страждань. 

    Розвиток гуманізму почалося в часи Відродження. Саме тоді виникли думки про терпимість, повагу до всіх людей. Гуманність, в першу чергу, передбачає поблажливе ставлення до оточуючих, їхнім вчинкам. Кожен, навіть злочинець, має право на другий шанс. Своє оформлення ідеї гуманності отримали в епоху неогуманізма. 

    Сам термін був введений в обіг німецьким педагогом Нітхаммером в 1808 році. Синонімом гуманності є здатність співчувати оточуючим. Без взаємоповаги та людяного ставлення неможливо вибудувати міцну державу і високоморальне суспільство. Ідея гуманності чітко формулюється майже у всіх релігіях - потрібно ставитися до інших так само, як ставишся до себе. Для цього потрібно навчитися приймати іншу людину повністю, з усіма його перевагами і недоліками. Тобто сутність гуманності - у прийнятті та розумінні іншої людини. Ця риса допомагає гармонізувати внутрішній світ людини, воно облагороджує психічні переживання. 

    Гуманність обмежує і стримує різні деструктивні прояви людської психіки. Формування гуманності пов'язано з розвитком самосвідомості, коли дитина починає виділяти себе із соціального оточення. Велике значення в становленні гуманності належить спільної діяльності, яка передбачає співпрацю дитини з дорослими і однолітками. Така діяльність створює спільність емоційних переживань. Зміна позицій в спілкуванні і грі формує у дитини гуманне, людяне ставлення до інших. 

       Гуманізація світогляду позитивно позначається на пізнавальних і творчих здібностях. У таких людей розвивається гнучка картина світу, що відбувається навколо сприймається ними більш об'єктивно, неупереджено. Людина позбавляється від жорстких установок, крім того, починає паралельно розвивати самого себе.